Полеміка щодо встановлення тарифів та відрахування комісій між водіями онлайн-мототаксі (ojol) та компаніями-розробниками додатків залишається предметом гарячих дискусій. Професор підприємницького права Університету Мухаммадія в Джок'якарті, проф. д-р Мукті Фаджар Нур Девата, наголосив, що хоча з юридичної точки зору ця схема партнерства має міцне правове підґрунтя, аспект справедливості в розподілі доходів залишається принциповим питанням для партнерів.
Дискусії щодо комісій стали ще активнішими після виходу Президентського указу № 27 від 2026 року, який класифікує водіїв ojol як суб'єктів мікропідприємництва. Це регулювання також встановлює максимальний ліміт комісії компаній-додатків на рівні 8 відсотків, який набирає чинності з 1 липня 2026 року. Мукті підкреслив, що цей механізм є формою типового договору (договору приєднання), у якому умови визначаються одноосібно компанією, тому водії-партнери мають лише вибір погодитися або відмовитися.
З точки зору договірного права, практика типових договорів є звичною в бізнес-середовищі. Однак Мукті нагадав, що формальна законність угоди не гарантує автоматично справедливості її змісту. Головним викликом наразі є забезпечення того, щоб партнерська бізнес-модель приносила користь не лише корпораціям, а й гарантувала економічний добробут водіїв, які є передовою ланкою цих послуг.
Крім того, Мукті зазначив, що позиція компанії як провайдера платформи та маркетолога послуг вимагає більшої професійної відповідальності. Незважаючи на те, що відносини між компанією та водієм не є традиційними трудовими відносинами, принцип балансу прав та обов'язків все одно має залишатися пріоритетним.
На завершення він підкреслив, що життєздатність екосистеми онлайн-транспорту залежить від здатності компаній створювати інклюзивні бізнес-угоди. Гармонізація інтересів прибутковості компаній-додатків та добробуту партнерів є головним ключем до забезпечення сталості цифрового транспортного сектору в Індонезії.
