5 липня 2004 року вписане золотими літерами в історію як вирішальний момент у розвитку індонезійської демократії. Уперше народові було надано повний суверенітет для визначення вищого керівника країни через механізм прямих загальних виборів — це був великий стрибок, який поклав край епосі призначення президента через посередників з числа політичної еліти або Народного консультативного конгресу.
Обрання Сусіло Бамбанга Юдойоно Президентом Республіки Індонезія на той момент було не просто зміною влади, а втіленням духу реформ, що тривали з 1998 року. Перехід від діяча з військовим минулим до демократичного цивільного лідера здобув переконливу легітимність завдяки участі мільйонів громадян, які ентузіастично віддали свої голоси на виборчих дільницях.
Ця система прямих виборів стала результатом продуманих конституційних змін, спрямованих на те, щоб кожна державна політика мала міцне підґрунтя легітимності, яке випливає з волі народу. Незважаючи на необхідність проведення другого туру через високу конкуренцію, цей процес продемонстрував політичну зрілість індонезійського суспільства у сприйнятті динаміки інклюзивної боротьби.
Успішне проведення виборів 2004 року як з технічної, так і з політичної точки зору створило важливий прецедент для наступності національного керівництва в майбутньому. Ця подія не лише зміцнила відповідальнішу президентську систему, а й підтвердила, що суверенітет в Республіці Індонезія відтепер повністю належить народові, роблячи голос виборців головним чинником майбутнього нації.
