Конституційний Суд (MK) офіційно затвердив стратегічне рішення № 135/PUU-XXII/2024, яке змінює політичну дорожню карту Індонезії починаючи з 2029 року. Це рішення знаменує кінець ери одночасних виборів за п’ятьма бюлетенями, які раніше об’єднували національні та місцеві вибори, розділяючи їх на дві окремі категорії.

Згідно з новою схемою, Національні вибори будуть зосереджені на обранні Президента, Віцепрезидента, а також депутатів законодавчих органів центрального рівня, а саме Ради народних представників (DPR RI) та Ради регіональних представників (DPD RI). Тим часом вибори голів місцевостей (губернаторів, регентів, мерів) і депутатів регіональних рад (DPRD) проводитимуться окремо, з перервою приблизно у два — два з половиною роки після завершення національних виборів.

Ця зміна розглядається як найзначніша виборча реформа з 1998 року. Одним із ключових аргументів Конституційного Суду було забезпечення того, щоб стратегічно важливі питання регіонального рівня не нівелювалися під домінуванням національного політичного дискурсу. Крім того, ця система обмежить «ефект хвоста» (coattail effect), вимагаючи від кандидатів до місцевих органів влади та голів регіонів більшої самостійності й зосередженості на вирішенні конкретних проблем у своїх регіонах.

Утім, ця політика пов’язана з комплексними викликами. Аналітики вважають, що розділення виборчого календаря потенційно може збільшити політичні витрати партій, оскільки їм доведеться запускати виборчу машину двічі в різні періоди. Ризик ширшого розповсюдження підкупу виборців, а також потреба в призначенні виконувачів обов'язків голів регіонів на період транзиту є важливими зауваженнями, що потребують суворого регулювання, аби не зашкодити демократичній легітимності на місцевому рівні.

У довгостроковій перспективі це рішення Конституційного Суду відкриває можливості для появи очільників регіонів із більш незалежною легітимністю і навіть може створити динамічний баланс сил між центральною та місцевою владою. Відтепер політичні партії постали перед необхідністю зміцнювати власні осередки на місцях, адже перемога на національній арені більше не гарантуватиме абсолютного домінування в регіонах.