Індонезія наразі перебуває на фазі демографічного дивіденду, коли працездатне населення домінує у структурі населення. В ідеалі цей момент мав би стати воротами для появи нових облич у національному керівництві. Однак реальність показує зворотне явище: політичну сцену досі контролює стара еліта, яка неодноразово займає стратегічні посади.
Професор конституційного права UGM Зайнал Аріфін Мохтар вважає, що Індонезія опинилася в пастці системи "геронтократії". За його словами, чинні виборчі правила схильні закріплювати домінування старших груп і звужувати простір для конкуренції, не даючи молодому поколінню виступати як потенційним кандидатам.
З цим погоджується і старший дослідник Netgrit Хадар Нафіс Гумай, наголошуючи, що головна перешкода полягає вже не у вікових вимогах, а в нездоровому політичному екосистемі. Вважається, що процес висунення кандидатів усередині політичних партій надто залежить від особистих зв'язків, кумівства та походження. У результаті меритократичні показники, такі як професіоналізм і репутація, часто ігноруються.
Окрім проблем із підготовкою кадрів, високі політичні витрати є величезним муром, який важко подолати молоді, яка тільки починає кар'єру. Відсутність належної фінансової підтримки з боку політичних партій робить молодих кадрів неспроможними конкурувати зі старшими політиками, які вже фінансово та зв'язками закріпилися у владі.
Хадар додав, що негативне сприйняття політики молоддю ще більше погіршується через поширеність корупції та грошової політики за участю окремих посадовців. Це зрештою створює апатію серед молодого покоління, яке розглядає політику як сферу, що більше не є привабливою для боротьби за цінності компетентності.
Щоб подолати цей тупик, необхідні конкретні кроки, такі як політика позитивних дій, яка зобов'язує політичні партії надавати квоти для молодих кандидатів. Фінансова підтримка перспективних кадрів також вважається вирішальною, щоб оновлення керівництва стало не просто дискусією, а реальним фактом заради майбутнього індонезійської демократії.
