Парадигма управління спортом в Індонезії зазнає фундаментальних змін. Якщо протягом десятиліть цей сектор розглядався лише як пасивні соціальні витрати або центр витрат для здобуття медалей, то тепер уряд позиціонує його як стратегічне джерело доходів для держави.
Міністерство у справах молоді та спорту (Kemenpora) започатковує ці зміни шляхом значної дерегуляції, спростивши 191 нормативний акт до чотирьох основних правил. Ця політика створює міцне правове підґрунтя для спортивної індустрії та спортивного туризму, а також скорочує бюрократичні процедури ліцензування, які тривалий час були головною перешкодою для приватних інвесторів і промоутерів.
Цей тактичний крок відповідає амбіціям Президента Прабово Субіанто досягти цільового показника економічного зростання країни на рівні 8 відсотків. Використовуючи глобальний ринок спортивного туризму, який оцінюється в тисячі трильйонів рупій, Індонезія прагне інтегрувати спорт у свою макроекономічну стратегію. Основна увага приділяється перетворенню спортивних змагань із просто сезонних турнірів на високоцінний розважальний продукт, здатний самостійно залучати приватні інвестиції.
Наразі Kemenpora планує розвиток дев'яти професійних спортивних ліг для оптимізації досі нереалізованого внутрішнього економічного потенціалу. Завдяки впровадженню циркулярної моделі управління змаганнями, подібної до США — де права на трансляцію, мерчандайзинг та діяльність клубів функціонують як корпорації — очікується, що спортивний сектор створить самодостатню бізнес-екосистему, забезпечить робочі місця та принесе реальні податкові надходження до державної скарбниці.
Успіх цього бачення тепер залежить від послідовності реалізації на місцях, а також синергії між спортивними асоціаціями, приватним сектором та місцевою владою. Відкинувши секторальні інтереси, Індонезія має шанс перетворити масштабний фанатизм уболівальників на конкурентоспроможну та сталу економічну рушійну силу.
