Кавова індустрія в Індонезії продовжує демонструвати позитивну динаміку, що відображається у стрімкому зростанні кількості сучасних кав'ярень у різних куточках міст. У Суракарті (Соло) це явище чітко помітне вздовж головних вулиць, таких як Джалан Сламет Ріяді, і до району Лавеян. Кав'ярні тепер — це не просто місця, де можна перехопити напій, а нові соціальні простори, які активно розвиваються навіть у житлових провулках.
Одним із підприємців, які скористалися цією можливістю, є власник кав'ярні 1956 у районі Тіпес у Соло. Працюючи за концепцією повільного бару (slow bar), цей заклад робить ставку на ручне заварювання кави (manual brew). Маючи стартовий капітал близько 15 мільйонів рупій на оренду приміщення, власник зміг забезпечити роботу бізнесу та залучити внутрішніх та іноземних туристів із Нідерландів, Німеччини та Японії, особливо у вихідні дні.
Фарід Аді Прасетя, науковець факультету економіки та бізнесу Університету Мухаммадії в Суракарті (UMS), зазначає, що вживання кави сьогодні перетворилося з простого вгамування спраги на елемент стилю життя та простір для продуктивності. Сучасні кав'ярні успішно трансформували концепцію традиційних кав'ярень 90-х років (warung kopi) на майданчики для соціальної взаємодії, виконання академічних завдань та віддаленої роботи.
Масштаби цього зростання вражають. За даними Point of Interest станом на травень 2026 року, в Індонезії налічується понад 461 тисяча кав'ярень, що перевищує показники таких великих країн-виробників, як Бразилія та В'єтнам. Економічний ефект є значним і для місцевого бюджету. Мер Соло Респаті Арді прогнозує, що внесок цього сектору у Власні доходи регіону (PAD) міста Соло може перевищити 20 мільярдів рупій на рік.
Попри обнадійливі перспективи, Фарід попереджає, що через високий рівень конкуренції середній життєвий цикл кав'ярні становить лише 3–5 років. Низький бар'єр для входу на ринок часто призводить до його перенасичення. Щоб вижити, власники бізнесу мають бути чутливими до ринкової динаміки, яка рухається споживацькою цікавістю (curiosity-driven demand) та феноменом FOMO (страхом упустити вигоду).
Гнучкість стратегії є вирішальним фактором для життєздатності цього бізнесу. Фарід навів приклад зміни цільової аудиторії зі студентів на сімейний сегмент шляхом створення дитячих ігрових зон. Подібний крок застосувала й кав'ярня 1956, яка регулярно змінює сорти кавових зерен та коригує рівень обсмажування (roasting), щоб смак кави залишався привабливим як для новачків, так і для справжніх поціновувачів кави.
З погляду зайнятості, цей кулінарний підсектор робить значний внесок у залучення неформальної робочої сили — від бариста та офіціантів до ланцюжка постачання місцевих фермерів. Дані Центрального статистичного управління (BPS) свідчать, що національна кавова індустрія забезпечує життєдіяльність 1,8 мільйона сімей дрібних фермерів. Менше з тим, питання соціального захисту та чітких кар'єрних перспектив для працівників неформальних кав'ярень залишаються важливим завданням на майбутнє.
