Стрімке зростання цифрової економіки в Індонезії породило популярну бізнес-модель під назвою дропшипінг. Обіцяючи операційну зручність — без потреби в складах або логістиці, — ця модель приваблює мільйони онлайн-підприємців. Хоча з комерційної точки зору вона здається ефективною, ця модель містить серйозні виклики щодо дотримання податкового законодавства, які часто залишаються поза увагою її суб'єктів.
З юридичної точки зору дропшипер не може класифікуватися лише як брокер чи посередник. Згідно з принципами торгового права, кожна здійснена транзакція є формою прямої купівлі-продажу між підприємцем та споживачем. Це покладає на дропшипера повну відповідальність за операцію, включно з податковими зобов'язаннями. Поширеною помилкою є те, що підприємці вказують як валовий оборот лише маржу прибутку, хоча звітності підлягає вся загальна вартість отриманих транзакцій.
Зараз уряд посилює нагляд за допомогою останнього нормативного акта — Урядової постанови (PP) № 20 від 2026 року. Це правило закриває лазівки для підприємців, які намагаються розділити оборот між різними юридичними особами, щоб уникнути податкових порогів. Завдяки консолідації валового обороту з різних платформ підприємці більше не зможуть приховувати масштаби свого бізнесу від радара Генерального директорату з податків.
Очікується, що впровадження системи coretax дозволить інтегрувати дані про транзакції з різних маркетплейсів, банківських установ та митних органів. Цей крок є вирішальним для забезпечення того, щоб масовий обіг коштів у секторі цифрової економіки пропорційно сприяв державі. Прозорість даних є ключем до того, щоб потенційні державні доходи від цього сектору перестали бути просто статистичними цифрами, а стали реальною підтримкою національного розвитку.
