За завісою ранкового туману, що огортає схили вулкана Семеру в районі Сендуро, округ Лумаджан, ховається велика таємниця національної кавової індустрії. Місцеві фермери вже давно практикують систему змішаного вирощування (тумпанг-сарі), поєднуючи кущі кави робуста з плодовими деревами та спеціями. Цей метод вирощування, що передається з покоління в покоління, виявився ключем до успіху у виробництві кавових зерен із виразним смаковим профілем.
Ріфкі Медіанто, кавовий активіст та керівник Djodog Caffe, зазначив, що стабільність якості є головною основою для підтримки конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і на міжнародному ринках. За його словами, хоча ціни на каву на рівні фермерів коливалися через динаміку поставок, попит на робусту Сендуро залишається високим. Наразі ціна на суху каву становить близько 65 000 індонезійських рупій за кілограм, що свідчить про стабільність ринку після періоду дефіциту на початку цього року.
Порівняльна перевага кави з Сендуро полягає в її складному смаковому профілі. На відміну від звичайної робусти, яка зазвичай має насичений гіркий смак, кава зі схилів Семеру пропонує відчуття фруктових та пряних ароматів, що поєднуються завдяки природній взаємодії екосистеми змішаного вирощування. Ця характеристика успішно привернула інтерес іноземних ринків, зокрема Сінгапуру, Малайзії, Дубая та Туреччини, що є доказом здатності місцевого продукту конкурувати на світовій арені.
Окрім робусти, серйозну увагу кавових ентузіастів починає привертати потенціал сорту Ліберіка. Попри багатообіцяючий смаковий профіль, головний виклик наразі полягає у відсутності навчання фермерів щодо розпізнавання та відокремлення цього сорту від решти врожаю. Ріфкі наголосив на необхідності кращого розуміння ботаніки, щоб Ліберіку можна було обробляти на професійному рівні, забезпечуючи більшу економічну цінність для громади біля підніжжя вулкана Семеру.
