Бажання президента Прабово Субіанто бачити збірну Індонезії у фінальній частині Чемпіонату світу з футболу ФІФА викликало глибокі дискусії щодо факторів, які визначають національні спортивні досягнення. З точки зору промислової економіки, успіхи на футбольному полі не є відокремленими, а спираються на фундамент економічного процвітання та загальну якість людського розвитку.

Науковий підхід до розуміння цього явища може посилатися на парадигму «Структура-Поведінка-Результат» (SCP), яка зазвичай використовується в промисловій економіці. У контексті спортивної індустрії компонент «структура» включає якість регулювання та лігових змагань; «поведінка» стосується підготовки молоді та застосування спортивної науки; тоді як «результат» безпосередньо відображається на досягненнях національної збірної на світовій арені.

Дані про країни-учасниці плей-оф Чемпіонату світу показують сильне домінування країн-членів G7 та G20. Країни з високим валовим внутрішнім продуктом (ВВП) мають більші фіскальні можливості для інвестування в передову спортивну інфраструктуру, фінансування дитячо-юнацьких академій та управління фінансово здоровими професійними лігами.

Окрім економічних факторів, рівень грамотності населення, що вимірюється за допомогою міжнародних показників, таких як PISA, TIMSS та PIRLS, також показує значну кореляцію. Країни, які домінують у раундах плей-оф, зазвичай мають міцну систему базової освіти, що опосередковано формує атлетів із критичним мисленням, високою дисципліною та тактичним інтелектом на полі.

Хоча існують певні винятки, коли країни з низьким рівнем доходу пробиваються до стадії плей-оф завдяки природному таланту, довгострокова стабільність досягнень залишається за країнами з розвиненою економікою. Це доводить, що створення потужної національної збірної вимагає структурованого планування екосистеми та довгострокових інвестицій, а не просто покладання на миттєві таланти.

Для регіону Південно-Східної Азії, зокрема для Індонезії, дискусії про спільне проведення майбутнього Чемпіонату світу можуть стати хорошим імпульсом для прискорення розвитку. Однак ця амбітна мета має супроводжуватися інклюзивним економічним зростанням та покращенням якості національної освіти, щоб Індонезія була не лише успішним організатором, але й здатною конкурувати на найвищому світовому рівні.