Дата 31 липня зберігає важливу колективну пам'ять для ходу історії світової цивілізації. Дві монументальні події, що відбулися цього дня, ілюструють динаміку відносин людини з природою, а також зусилля з досягнення миру дипломатичним шляхом у регіоні Південно-Східної Азії.
Перша подія переносить нас до стародавніх геологічних хронік Японії. 31 липня 781 року до н. е. гора Фудзі зафіксувала своє перше задокументоване в історії виверження. Повідомляється, що дебютне виверження найвищої гори Японії спровокувало руйнівний землетрус магнітудою від 8 до 9 балів, який спустошив навколишні території та поклав початок активній вулканічній фазі на наступні століття.
З моменту того першого виверження гора Фудзі пережила понад десяток потужних вивержень, включаючи виверження Хоей у 1707 році, яке поширило вулканічний попіл аж до Токіо (колишній Едо). Хоча зараз гора спить і перебуває під пильним наглядом науковців, ця вершина заввишки 3776 метрів перетворилася на глобальну туристичну ікону та священний духовний символ, а з 2013 року вона визнана об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО.
Переходячи на геополітичну арену Південно-Східної Азії, 31 липня 1963 року стало важливою віхою в історії дипломатії. У Манілі (Філіппіни) лідери трьох споріднених країн — президент Індонезії Сукарно, прем'єр-міністр Федерації Малайя Тунку Абдул Рахман та президент Філіппін Діосдадо Макапагал — підписали історичну угоду, відому як Манільська угода (Manila Accord).
Ця угода була розроблена для зниження напруженості, пов'язаної з планованим створенням Федерації Малайзія. Завдяки цій домовленості Індонезія та Філіппіни наполягали на тому, щоб політичне самовизначення жителів Сабаху та Сараваку здійснювалося демократичним шляхом під керівництвом Організації Об'єднаних Націй (ООН). Ця ініціатива також дала поштовх ідеї створення неурядової регіональної конфедерації під назвою Мафіліндо (Maphilindo).
Через призму подій 31 липня світ знову згадує про дві сторони буття. Виверження гори Фудзі відображає колосальну та непередбачувану силу природи, тоді як Манільська угода доводить, що міжнаціональний діалог є вирішальним інструментом для зміцнення стабільності та врегулювання геополітичних конфліктів.