Програма сільських/міських кооперативів «Червоно-білий» (KDKMP), яку позиціонували як рушій народної економіки, наразі зіткнулася із гіркою реальністю. У багатьох регіонах торговельні точки цих кооперативів демонструють украй низький щоденний товарообіг, а нерідко трапляються й підрозділи, де транзакції взагалі відсутні. Цей феномен порушує серйозні питання щодо доцільності та ефективності бізнес-моделі, запровадженої центральним урядом.
Результати досліджень Національного агентства досліджень та інновацій (BRIN) показують тривожну кореляцію між рівнем бідності в селах та ефективністю роботи кооперативів. Чим нижчий економічний рівень регіону, тим пасивніша діяльність KDKMP на місці. Ситуація погіршується демографічним станом сільської місцевості, яка втратила значну частину працездатного населення, тому відсутність місцевих активістів робить кооператив чужою сутністю, не пов'язаною з потребами селян.
Структурно KDKMP опинився затиснутим між двома глибоко вкоріненими ринковими силами. З одного боку (у сфері постачання), фермери досі сильно залежать від мереж посередників, які надають посівний капітал та скуповують врожай. З іншого боку (у сфері збуту), агресивна експансія франчайзингових мінімаркетів, які пропонують зручність та вигідні ціни, вимиває потенційних клієнтів. Стратегія кооперативу вважається провальною у подоланні цієї конкурентної стіни через брак соціально-економічної гнучкості.
Гостра критика з боку науковців та організацій громадянського суспільства вказує на підхід top-down (централізований підхід «згори вдосвід») під час розробки цієї програми. Прийняття стратегічних рішень — від призначення менеджерів до фізичного дизайну будівель — повністю контролюється з центру без урахування прагнень селян як економічних суб'єктів. Вважається, що такий стан справ пригнічує дух економічної демократії та принцип сімейної взаємодопомоги, які мають бути основою кооперативу згідно з конституцією.
Окрім управлінських проблем та трудових конфліктів, які часто виникають, на поверхню вийшла й полеміка щодо використання коштів сільських громад. При обсязі фінансування в 34,57 трильйона індонезійських рупій програму звинувачують у поглинанні самостійного фіскального простору сіл, який мав би спрямовуватися на розбудову базової інфраструктури. Без належної прозорості даних та переходу до більш партисипативної стратегії гігантські інвестиції в KDKMP ризикують стати тривалим фіскальним тягарем, який не приносить жодної доданої вартості для сільської економіки.
