Конференція AI for Good, організована Організацією Об'єднаних Націй (ООН) через Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ), знову стала майданчиком для діалогу між публічним та приватним секторами. Входячи у свій десятий рік, ця зустріч покликана визначити вирішальну роль штучного інтелекту (ШІ) у розв'язанні глобальних криз, таких як голод та зміна клімату. Однак за цією ідеалістичною амбіцією постає фундаментальний виклик, пов'язаний із відсутністю глобального консенсусу щодо параметрів «блага» у розвитку технологій.

Генеральний секретар МСЕ Дорін Богдан-Мартін наголосила, що потенціал ШІ можна оптимізувати лише за умови його відповідального використання. Проте на кулуарних майданчиках конференції продовжує лунати скептицизм. Гостру критику висловили гуманітарні практики, які застерегли публічні організації від надмірної залежності від великих технологічних корпорацій. Така залежність, на їхню думку, загрожує розмиванням прозорості та поглибленням цифрового розриву, особливо якщо етичні стандарти сприймаються лише як формальність на папері.

Проблема не обмежується етикою, вона також стосується доступу до інфраструктури. Експерти підкреслюють, що домінування великих мовних моделей (LLM), які базуються на англійській мові та зосереджені на осі США-Китай-Європа, загрожує маргіналізацією країнам, що розвиваються. Сєд Мунір Хасру з Інституту політики, адвокації та врядування наголосив, що ШІ слід розглядати як інструмент розвитку інфраструктури для всіх, а не як ексклюзивний товар для жменьки корпорацій.

Прагнучи подолати прірву між політикою та технічною реалізацією, лунають заклики створити «middleware» (проміжне програмне забезпечення) — сполучний шар, здатний перекладати принципи прав людини в код і технічні стандарти, які можна верифікувати. Цей крок вважається нагальним для того, щоб оцінка впливу ШІ не перетворилася на «театр врядування» без конкретних дій.

Як стратегічний крок ООН створила спеціальну комісію за участю міжсекторальних лідерів, у тому числі з урядового та промислового секторів. Проте реальність показує, що темпи інновацій у робототехніці та алгоритмах значно випереджають здатність людини формулювати регуляторні рамки. Цей саміт слугує нагадуванням: за демонстрацією передових технологій головною нагальністю залишається встановлення людських цінностей як основного фундаменту, вищого за саму швидкість розробки.