У новому аналітичному звіті виявлено повторювану за останні три десятиліття закономірність, що пов'язує ескалацію безпекових операцій у Західному Папуа з динамікою політичних криз у столиці. Це дослідження вказує на сильний хронологічний зв'язок між сплеском напруженості в найсхіднішому регіоні Індонезії та вирішальними моментами боротьби за владу в Джакарті.

Аналіз виділяє чотири важливі періоди ескалації конфлікту: події «Кривавого Біака» в липні 1998 року, «Кривавого Васіора» в червні 2001 року, напад на інфраструктурних працівників у Ндузі в грудні 2018 року, а також серію військових операцій в Інтан-Джая та окрузі Пунчак протягом періоду з 2020 по 2026 роки. Ці моменти збіглися з перехідним періодом після Реформації, переговорами щодо Спеціальної автономії (Otsus), піком виборчої кампанії 2019 року та періодом початкової консолідації нинішнього нового уряду.

Політичний аналітик Аркілаус Бахо пояснив, що повторення цієї моделі за часів чотирьох різних режимів свідчить про існування структурної логіки, яка працює систематично. За його словами, центральний уряд не просто пасивно реагує на місцеву динаміку в Папуа, а має певні політичні стимули для підтримки напруженості конфлікту з метою відвернення уваги громадськості від внутрішніх криз на національному рівні.

Для аналізу цього явища в дослідженні використовується інструментарій теорії війни як засобу відволікання уваги (diversionary theory of war), концепція військового відволікання уваги (wag the dog), а також політико-економічний підхід для вивчення залученості військових в економічну діяльність у зонах конфлікту. Ці теорії поєднуються з даними про жертви, зібраними різними незалежними організаціями на місцях.

Звіти правозахисних організацій, таких як ELSHAM Papua, та повідомлення незалежних ЗМІ демонструють реальний вплив цієї ескалації на цивільне населення. Реагуючи на нещодавню ситуацію в окрузі Пунчак на початку 2026 року, Національна комісія з прав людини (Komnas HAM) закликала до всебічної оцінки моделей дислокації військ, тоді як Міністерство з прав людини зажадало неупередженого правоохоронного реагування щодо винуватців насильства проти цивільних громадян.

З іншого боку, дослідник Центру політичних досліджень BRIN Аміруддін аль-Рахаб вважає, що безпековий підхід, успадкований від епохи Нового порядку, навпаки, загрожує руйнуванням національної інтеграції. Тим часом низка вчених пропонує переглянути статус конфлікту в Папуа як неміжнародного збройного конфлікту, щоб підпорядкувати його Міжнародному гуманітарному праву — варіант, якого Джакарта уникає через юридичні наслідки, пов'язані із захистом цивільного населення та доступом до глобальної гуманітарної допомоги.

Окрім політичних інтересів, економічний вимір також є рушійною силою конфлікту, яку важко зупинити. Через статус національних життєво важливих об'єктів для гігантських гірничодобувних корпорацій, таких як PT Freeport Indonesia, відносини між бізнесом та військовими вважаються дедалі більш інституціоналізованими. Ця ситуація ускладнюється політикою обмеження доступу до інформації через блокування інтернету в 2019 році, а також створенням нових провінцій, що, як вважається, руйнує політичну консолідацію корінних народів Папуа.

Попри це, даний аналіз залишає простір для дискусії, визнаючи низку методологічних обмежень, як-от реальне існування сепаратистських рухів на місцях, яке не можна просто ігнорувати. Водночас у звіті YLBHI відзначається велика іронія: порушення прав людини в Папуа зросли після того, як Індонезія обійняла посаду голови Ради ООН з прав людини, що є суперечністю, яка може підірвати легітимність зовнішньої політики уряду в очах міжнародної спільноти.