Голлівудська кіноіндустрія часто представляє драматичні візуалізації природних катастроф, зокрема вивержень вулканів. Однак нове дослідження Бристольського університету виявило величезну прірву між екранною драматизацією та науковою реальністю вулканології. Дослідники попереджають, що такі хибні уявлення можуть спотворити розуміння громадськістю реальних заходів із запобігання катастрофам.

Дослідження, опубліковане в журналі Bulletin of Volcanology під назвою "Mayhem, magic and dangerous myths?: Volcanoes on the big screen" ("Хаос, магія та небезпечні міфи?: Вулкани на великому екрані"), проаналізувало 20 фільмів на вулканічну тематику. Ці картини охоплюють різні епохи, починаючи від класичного Superman vs Volcano (1942) та Dante’s Peak (1997) до масштабного фільму Pompeii (2014). Результати дослідження показують, що більшість фільмів роблять акцент на руйнівних візуальних ефектах, а не на точному відображенні вулканічних процесів.

Професор Дженні Барклай, експерт-вулканолог зі Школи наук про Землю Бристольського університету та провідний автор дослідження, пояснила, що фільми схильні експлуатувати візуальну напругу. Вулкани часто зводяться до простих машин руйнування з миттєвими потоками лави. Насправді ж ці природні явища є надзвичайно складними, вони зачіпають соціальну динаміку місцевих громад, а фази їхньої активності не відбуваються миттєво.

Одним із найпомітніших відхилень є стиснення часу та зображення головних небезпек. У фільмах за першими ознаками у вигляді слабких землетрусів часто одразу ж, протягом кількох годин, слідує потужний вибух. У реальному житті цикли вивержень можуть тривати тижнями або навіть місяцями. Крім того, для стратовулканів смертоносною загрозою є не повільні потоки лави, а пірокластичні потоки — розпечені хмари газу та вулканічного попелу, що швидко мчать схилами гори.

Дослідження також критикує стереотип про вченого як про героя-одинака, здатного точно передбачити час виверження за допомогою передових технологій. Насправді вулканологія працює з імовірнісними оцінками та управлінням ризиками в умовах невизначеності. З іншого боку, місцеве населення часто зображують пасивним і охопленим панікою, ігноруючи важливу роль громад та рятувальних служб у пом'якшенні наслідків катастроф.

Щоб подолати цей розрив, дослідники пропонують використовувати документальні формати або телевізійні мінісеріали як альтернативні медіа. Завдяки більшій тривалості такі формати вважаються більш здатними цілісно та пізнавально зобразити складність вулканічних криз, зберігаючи при цьому наративну привабливість для глядачів.