Дискусія щодо запровадження парламентського порогу (виборчого бар'єра) більше не обмежується лише мандатами у національному парламенті, а починає поширюватися на рівень провінційних та окружних/міських регіональних рад (DPRD). Стверджується, що цей крок є спробою спростити партійну систему і водночас підвищити ефективність місцевого врядування.
Однак ця ідея викликала полеміку серед політичних експертів. Джоджо Рохі, політичний оглядач з Незалежного комітету моніторингу виборів (KIPP), наголосив, що характер національної та місцевої політики має фундаментальні відмінності, які не можна узагальнювати. За його словами, функція DPRD має більше зосереджуватися на представництві різноманіття прагнень місцевих громад, ніж просто на стабільності политичних партій.
Основний ризик запровадження занадто високого виборчого порогу на місцевому рівні полягає в скороченні представництва суспільних груп. Рохі попередив, що це явище може призвести до того, що голоси виборців залишаться, але представницькі місця в раді будуть втрачені, що закриє доступ для груп зі специфічною електоральною базою, які не є домінуючими на національному рівні.
Крім того, він підкреслив важливість пошуку точки рівноваги (балансу) в демократичній системі Індонезії. Враховуючи життєво важливу роль DPRD як каналу для вираження регіональних прагнень, політику виборчого порогу слід ретельно вивчити, щоб не жертвувати політичним представництвом лише заради ефективності врядування.
