Останнім часом територія поховання на горі Каві (Песареан Гунунг Каві) знову опинилася в центрі пильної уваги на різних платформах соціальних мереж. Тема ритуалів песугіхан (ритуалів для швидкого збагачення), пов'язаних із цим місцем паломництва, раптово стала предметом бурхливих обговорень, спровокованих масовим поширенням містичних наративів у цифровому просторі. Цей феномен викликав хвилю суспільної цікавості і водночас затьмарив історичні факти про місце спочинку цих видатних діячів.
Історично гора Каві є місцем поховання Кіаї Закарії II (Еянг Джуго) та Радена Маса Імана Суджоно (Еянг Суджо) — ісламських богословів та бійців, які були послідовниками принца Діпонегоро. У минулому паломники відвідували це місце виключно для того, щоб помолитися та вшанувати пам'ять предків. Проте з часом міф про швидке багатство міцно закріпився за цим місцем, що було зумовлено фінансовим успіхом підприємців, які колись здійснювали сюди паломництво, а згодом це було помилково витлумачено як результат окультних ритуалів.
На тлі цієї вірусної хвилі з'явилися різноманітні фейки у вигляді цифрових листівок, які обіцяють пакети "магічних коштів" або ритуали песугіхан на мільярди рупій. Адміністрація Песареан Гунунг Каві рішуче заперечує будь-каку причетність до подібних практик. Прайс-листи, які розповсюджувалися в соціальних мережах, були лише офіційними логістичними витратами на проведення благодійних обідів (селаматан), приготування конусоподібного рису (тумпенг) та лялькових вистав (ваянг), і публікувалися задля прозорості, щоб паломники не ставали жертвами шахраїв.
Цей феномен можна проаналізувати крізь призму соціології як прояв гіперреальності. Сучасне суспільство, пригнічене економічним тягарем, схильне сприймати розповіді про песугіхан як форму катарсису або втечі від реальності. Вірусність цієї теми пов'язана не просто з необізнаністю публіки, а є сатиричною реакцією на соціально-економічну реальність, яка стає дедалі складнішою. За мемами та безглуздими розмовами про песугіхан ховається тривога суспільства щодо надії на благополучне життя, якого все важче досягти офіційним шляхом.
